Коли зникає людина...

В кінці жовтня цього року в 72-ій ОМБр почалась ротація, а на початку листопада бійці повертаються на місце постійної дислокації до Білої Церкви. Їх дуже гаряче зустрічають у Києві, на ж/д вокзалі, волонтери скандують, вітаючи бійців як героїв. Згодом у Білій Церкві проходить парад. Та вже 3-го листопада зникає боєць 6-ої роти 2-го бату,  38-ми річний Володимир Дячук. На передовій В. Дячук («Іспанець») – з початку 2016 року, до війни служив у французькому легіоні, має нагороди, а перед крайньою ротацією командир взводу Денис Хільченко представив його ще до однієї.

Юля, дівчина Володимира, що першою розпочала його пошуки:

- Наскільки знаю, Володю всі товариші по службі поважають.  Останні місяці, коли вони стояли на нульовому блокпості, було гаряче, спали по 2 години. Схоже на те, що їм було дуже важко. Володя був перетомлений, як про те могла судити по його голосу у трубці, коли дзвонив. А вже коли повернувся, здавалось, що був ніби сердитий на когось. Таке в мене склалось враження. Та ось коли він зник і вже не давав ніякої звістки про себе більше тижня ні мені, ні рідним, то дехто з його товаришів мене здивував розмовами про те, що Володя пішов у самоволку, дехто казав, що загуляв. Але ж це зовсім не схоже на нього! Та ще й щоб не дзвонив так довго рідним? Володя дуже турботливий, щодня з передка дзвонив мамі, бо хвилюється за неї, і весь час всім, чим може, їй допомагає. А тут ось так? В мене на той момент склалось враження, що ніхто Володимира не шукатиме, скільки б часу не минуло.

Одна розмова змінила все. Коли Юля не змогла отримати допомоги де інде та розгубилась, то звернулась за порадою до волонтерів групи «Military SOS». І ті розпочали незалежне розслідування та активні пошуки. Разом з Юлею вони поговорили з рідними, і лише після цього мама Володі, Ніна Дячук, яка живе у смт Кельменці, Чернівецької області, наважились піти до РОВДу. Та заяву в неї так і не прийняли. Лише після тиску зі сторони волонтерів з поліції самі завітали до неї  та запропонували написати заяву просто в хаті. Та і від цього було не надто багато користі, бо ні заява, ні копія по факсу, на яку ніби чекали в Білій Церкві, не надійшли з Кельмінців навіть і через два тижні. А без цього, як сказали волонтерам, офіційні пошуки у БЦ розпочатись не могли.

Вікторія Солодухіна, волонтер групи «Military SOS»:

- Двоюрідний брат Володимира, Дмитро, що також служить у 72 бригаді, згодом розказав волонтерам, що крайній раз  бачив брата у компанії невідомих у камуфляжній формі, які могли бути ким завгодно. Як відомо, ті, хто повертається з передка або ільки вийшли у відпустку після ротації - бувають психологічно не захищеними, і тому можуть стати легкою мішенню для шахраїв.
Володіні товариші по службі та командир взводу, розказали нам, що він чудовий боєць з унікальним військовим досвідом та особливими навиками, адже довго служив за кордоном, і зараз на передку – один з кращих. Командир взводу підтвердив - до нього по службі ніяких нарікань. дуже добрий до всіх, хто поряд. Дехто сказав, «Іспанець» - незамінний в екстремальних умовах, але може трапитись і таке, що й гульне. Тому особливо ніхто з них не переймався, поки наша група «Military SOS» не стала на них надто тиснути. По досвіду скажу, це ніби стає вже нормою:  хлопці зникають, а шукати їх не поспішають.  Саме так було у випадку з «Маестро», розвідником Сергієм Костаковим, що зник ще в 2014 році. Перше що мені сказав його ротний тієї ж 72-ої бригади, і з якої Сергій саме тоді переводився – «проспиться і з'явиться». І це на то той час, коли всім було відомо, щоСергій активно займався спортом, тому «не вживав» зовсім. Мені починає здаватись, що в нас це якась стандартна відповідь на усі запитання. Коли цьому ротному не вдалось з Сергія виліпити алкоголіка, то він став з нього ваяти боягуза і дезертира. Навіть на порозі моргу цей ротний розповідав батькові «Маєстро», що на момент зникнення переходив до розвідки Десантно-штурмової бригади , про те, що «він у вас боягуз і боїться пострілів».  Ось такі речі у нас трапляються, тому ми і вимушні такі факти перевіряти, бо поки ніхто інший цього не робить.  І це дає велику свободу для творчості і усякий, хто хоче,  може складаи свої «легенди».

Ось і не хотіли розшукувати і зниклого підполковника О. Бойко. Ірина фон Бург, голова Всесвітнього Руху Патріотів України (Patriots of Ukraine Worldwide Movement), що очолює групу, стикалась з подібним також не раз.  І якби ми тоді не зчинили «галас та ґвалт», не пішли до АП, не розпочали своє розслідування разом з тими, хто його добре знав, було б все просто та швидко: «нема тіла – нема діла». Про цей випадок зараз майже всі знають. Мабуть, тому не хочуть, щоб втручались, а Ірену просто бояться. Бо вона вже як вцепиться в діло – то багатьом непереливки буде. Так сталось і зараз.

Вікторія продовжує:
- Під час пошуку Володимира сплили різні дивні «дрібничи», як і спливають кожного разу, як починається наше «онлайн розслідування».  Вже на початку версій про причини зникнення Володі було небагато. Або це, й правда, він так загуляв, що ось тепер вже два тижні не дзвонить мамі, про яку турбується так, що кожної днини дзвонив з передка. Або ті, з ким бачив брат крайній раз, так могли потурбуватись про грошенята відпустника. Але може й інше.  З'ясувалось, півроку тому Володими став свідком одного трагічного інциденту, це стосується людського життя.  Як стало відомо, Володимир нерідко не вримувався і допікав причетних до тієї історії . Схоже, що він відмовлявся змиритись з невизначеністю, неоднозначністю  справи. Тому,  з'явилась ще й така версія, що про нього могли потурбуватись невдоволені цим фактом його «недоцільної активності». Ми не можемо відкидати подібні версії. Бо хлопці приходять додому,  їм погрожують, вони зникають «за невідомих обставин» - це стало частиною і майже «нормою»  нашої реальністі, з чим змиритись нам важко. Тому - робили все, що могли в цій ситуації – з'ясовували, розпитували усіх, хто міг бути у курсі деталей зникнення Володі, а над усе - тиснули на всіх, на кого тільки могли. Мало хто погоджувався говорити що до останньої версії, а ось що до першої – більше. Схоже, що тиск й цього разу став діяти, бо з'явились результати. То раптом Володимира хтось бачив просто посеред міста, то щось сталось у готелі, то його відправляють  наказом від 5-го листопада у відпустку.  А потім раптом знов хтось дзвонить, що бачив, і той, хто дзвонив,  раптово зникає зі своїм телефоном. А може, то все лише один збіги. Особливо те, як раптом, на 15 день його знаходять хворого та непритомного на квартирі у військового, а потім відразу Володимир відзвонюється своїй дівчині, щоб сказати, що з ним все гаразд, і був непритомний.
Збіг чи не збіг, то не вже не так важливо, головне, що людину вдалось знайти живою цього разу.  Дуже допомогло, що цього разу з самого початку з нами був офіцер Генштабу, та колишній офіцер 72–ої ОМБр,  Анатолій Штефан. Він надавав всю можливу інформацію, зв'язав нас з бійцями взводу та весь час стримував пристрасті, що закипали з усіх сторін в процесі пошуків.
Наше завдання в кожному новому випадку просте:  зробити все можливе для того, щоб розшукувати зниклих у будь-яких умовах, наприклад, коли їх не дуже хочуть шукати, чи, по якийсь особливій причині, не будуть. Воно полягає у тому,  щоб близькі зниклого мали, до кого звертатись у випадку, коли їх не чують, коли рідні на роздоріжжі і в них вже опускаються руки. Ми думаємо про тих, хто у нашій країні, висловлюючись фігурально – «в зоні ризику». Це, по-перше, бійці та їх рідні, по-друге,  усі ті, хто знаходиться в зоні конфлікту. Зараз ми готуємо саме для таких людей особливу онлайн-програму. Вона буде взмозі автоматично зв'язувати тих, що потрапили у пограничну ситуацію чи «завмерли» в ній,  будь-то у зоні конфлікту, де - нікого поряд, чи то вдома, де іноді буває не менш скрутно. Саме у таких випадках «Тривожна кнопка» напряму буде зв'язувати людей, що потребують допомоги, з нами завдяки одному їх дотику до телефонного екрану.  Саме такий з'вязок був потрібен не тільки дівчині Володимра, але і йому самому. Та зараз повсюди стільки історій з зовсім іншим завершенням, не  з таким магічним «хепієндом», як у цієї. Ось і виходить, що наші усі герої - потребують нашої допомоги.  

Zircon - This is a contributing Drupal Theme
Design by WeebPal.